Тема. Трагічна доля М. Цвєтаєвої; теми та мотиви лірики. Зв’язок поезії з фольклором. Автобіографічність творів.

Мета:  познайомити учнів зі сторінками біографії поетеси; поглибити знання про епоху, в якій вона жила; створити емоційно-психологічний настрій для розуміння і сприйняття поезії М. Цвєтаєвої; сприяти розвитку художньо-естетичного світосприйняття; виховувати любов до поезії.

Обладнання: стенд із портретом М. Цвєтаєвої, стенд із фотознімками батьків, сестри, дітей, чоловіка поетеси; свічки, підсвічники; скатертини, вази, квіти; збірки поезій М. Цвєтаєвої, кросворд, вербові котики; таблички з назвами творчих груп та ін

Тип уроку: літературно-музичний салон; творча лабораторія.

Хід уроку

1. Вчитель.

- Діти, сьогоднішній урок ми проведемо тут, в літературно-музичному салоні під назвою "Психея", де і продовжимо нашу розмову про поета і поезію.

Поети і час. Проблема наскільки складна, настільки і вічна, і нерозв’язана. Це величини, які не існують одна без одної. Поетові відкрита таємниця минулого, теперішнього і майбутнього. Та тільки час розсудить, кому судилося бути справжнім поетом. Ми з вами вже познайомились з багатьма, кому час визначив таку долю. Назвіть відомі вам імена:

(Р. М. Рільке, Т. С. Еліот, Ф. Г. Лорка, С. Єсенін, Ю.Тувім,

А. Ахматова та ін.).

Наша літературно-дослідницька група (ЛДГ) підготувала ряд запитань і завдань. Якщо ви дасте на них правильні відповіді, то зможете розгадати кросворд "Упізнай". За певними висловами, віршами, монологами ви повинні упізнати поета і сказати кілька слів про нього

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  

 

 

1. Століття, в якому жили і працювали названі поети (двадцяте).

2. Інсценізація:

Учень 1. – Ви знаєте, вона вчора виступала в Академії. Успіх шалений!

Учень 2. – Та що вона взагалі собою являє?

Бачив якось: вся в чорному, туфлі столітньої давності, але тримається, я вам скажу!

Учень 3. – Та ви про кого? Хто вона? Ким була?

Учень 4. – Вона була поетом. Хочете знати, якою вона була?! Прекрасна гордячка!

Учень 1. – Так, кажуть, що навіть мертва вона викликала почуття поклоніння!

Учень 2. – Напевно, її головною рисою була любов до життя, до людей.

Учень 4. -  Так, вона вміла не лише говорити, а й висловити це почуття у віршах.

Учень 3. – Доля була безжалісною до цієї жінки.

Учень 1. – А все таки вона була поетом. Висловлюючи протест проти насильства, поетеса закликала до гуманістичного відродження світу і душі людини.

Учениця читає уривок з поеми "Реквієм"

Якщо у вітчизні, у нашій, трудній,

Поставити пам’ятник схочуть мені...     

 

Вчитель. – Кого ви упізнали?

(А. Ахматова)

3. Вчитель. - Як називається поема, уривок з якої ви прослухали?

("Реквієм")

4. Монолог автора.

"Мій поетичний світ позбавлений світла, радості, гармонії. Розбиті образи, спустошені пейзажі – це символи хаосу сучасного життя, безпорадними перед новими катастрофами. Я бачив своє призначення в тому, щоб випити самому за всіх – гірку чашу безнадії, яка призначалася людству".

(Еліот – один з найпесимістичніших поетів ХХ століття. Поєднав у собі поета і філософа).

5. Учениця читає вірш "Гітара".

(Автор – Ф. Г. Лорка)

6. Звучить пісня Пономаренка на слова Є. Єсеніна у виконанні

Н. Кадишевої.

   (Автор – С. Єсенін) "Отговорила роща золотая"

7. М. Рильський писав: "Він був митцем і мислителем дуже широкого діапазону. Ніжний лірик і гострий сатирик, співець інтимних почуттів і полум’яний трибун, сміливий експериментатор у мові і віршуванні, автор лагідно-жартівливих творів для дітей і безмежно складної поеми "Квіти Польщі" – і все це в одній особі

(Ю. Тувім – польський поет)

8. Орфей ХХ століття. Хто він?

(Р. М. Рільке, став співцем не для богів, а для людей. Тільки у своїх світлих сонетах, стверджуючи велич всесвіту, поклоняється на землі).

Вчитель. – Розгадавши кросворд, ви визначили і тему уроку –

М. Цвєтаєва. Сьогодні ми перегортаємо останню сторінку поезії ХХ століття і познайомимося з життям і творчістю цієї поетеси, простежимо зв’язок її поезії з фольклором, визначимо основні мотиви лірики. Моїми помічниками будуть наші літературознавці, які досліджували, вивчали окремі факти біографії поетеси, її творчості.

Серед найвідоміших імен в російській поезії ХХ століття справедливо називають ім’я М. Цвєтаєвої.

26 вересня 1892 р. в Москві, в сім’ї Івана Володимировича Цвєтаєва, професора Московського університету, та Марії Олександрівни Мейн, талановитої піаністки, народилася дочка Марина. (Розповідь супроводжується показом фотознімків батька, матері М. Цвєтаєвої).

 

Красною кистью рябина зажглась.

Падали листья, я родилась.

Спорили сотни колоколов.

День был субботний – Иоанн Богослов

Мне и доныне хочется грызть

Жаркой рябины горькую кисть.

Звучить музика.

На фоні – вірш "Кто создан из камня..."

 

Йшов час, і Марина з миловидної дівчини перетворилась на невисоку світловолосу дівчину із задуманим  поглядом короткозорих очей. Інтерес до музики поступово згас, особливо після смерті матері, і появилась більш глибока пристрасть - книги. З шести років вона писала вірші, тепер же любов до поетичної творчості захоплює її повністю. В 1910 році – вийшла перша книжка – "Вечірній альбом". І хоч тираж був невеликий – всього 500 екземплярів – її виділили і писали про неї Брюсов, Гумільов, Волошин. Звичайно, збірка була ще недосконалою. Герої ранніх віршів – крім самої юної поетеси – мама, сестра Ася (демонструється портрет), подруги. Згодом вийшли ще дві книжки, яких по-різному сприйняли читачі, та ставало зрозуміло, що в Росії появився ще один великий поет.

Починаючи з раннього дитинства, Цвєтаєва схилялась перед генієм російської поезії О. С. Пушкіним.

Учень. Стрімко і владно в життя майбутньої поетеси увійшов Пушкін і став постійною духовною опорою цієї гордої, тонкої і бентежної душі. Великому російському поетові Цвєтаєва присвятила цикл віршів "Вірші до Пушкіна", есе "Мій Пушкін" та інші.

Вірш "Нет, бил барабан..."

Вчитель. В 1906 р. поетеса познайомилась в Криму з Сергієм Єфроном, який став її чоловіком (показ. фотознімків). Саме йому, коханому чоловікові, другові, батькові її доньки Аріади (дем. фото) будуть присвячені її кращі поезії "Звідки така ніжність", "Я з викликом ношу його обручку" та ін.

Важко уявити собі іншого поета, який би з такою фанатичною переконливістю підніс над усім творче натхнення. Її лірика з довірою і безстрашністю розкриває інтимне життя ліричної героїні. Ось послухайте:

 

Не самозванка – я пришла домой,

И не служанка – мне не надо хлеба.

Я страсть твоя, воскресный отдых твой,

Твой день седьмой, твоё седьмое небо.

Там, на земле, мне подавали грош,

И жерновов навешали на шею.

- Возлюбленный! – ужель не узнаёшь?

Я ласточка твоя – Психея.

 

Психея – уособлення душі, в давнину уявлялась як метелик, летюча пташка. У Цвєтаєвої це ластівка. Душа, що прагне кохання. Здається, воно владне над усім, нема нічого вищого для героїні вірша, весь світ зійшовся на коханому. Та як написано! З якою пристрастю! З яким натхненням!

М. Цвєтаєва не попала під вплив груп, відомих в поезії ХХ століття.

Учениця. Поетеса належала до людей тієї епохи, яка була незвичайною сама по собі. Це був складний і важкий час. Вона була знайома з В. Брюсовим, Б. Пастернаком, А. Ахматовою , Р. Рільке та ін. Сучасників Цвєтаєвої найбільш вражало те, що в цю епоху появились вірші дівчини-підлітка, яка слухом не чула ні про яких символістів, акмеїстів, футуристів. Вона стверджувала: "Одна серед усіх – за всіх – і проти всіх". Ця самохарактеристика пояснює складні взаємовідносини не тільки з поетами "срібного століття", а й із самою епохою.

Вчитель. Доросле, зріле життя Цвєтаєвої пройшло в самотності. Найстрашніший тягар, що випав на її долю , був наслідком її вибору, як одного, так і другого. Поетеса не визнала революції 1917 р. і з дозволу Радянського керівництва  виїхала за кордон до чоловіка С. Ефрона, учасника білогвардійського руху, який на той час перебував  в еміграції і навчався в університеті в Празі.

Сімнадцятирічні поневіряння за кордоном (Німеччина, Франція, Чехословаччина) стало великим випробуванням для неї. Випробуванням духу, характеру і таланту. Біла еміграція, що спочатку зустріла її з розкритими обіймами, незабаром відвернулася від неї, зрозуміла, що це не її поет. Її горда незалежна вдача не могла змиритися з таким існуванням.

Практично вона як поет незабаром втратила можливість видавати книги, друкуватись, в той час, як багато і плідно працювала, писала вірші, поеми, прозу.

Разом з розчаруванням в еміграції приходило інше розуміння подій в Росії. Розуміння простої істини, що її читач там, на батьківщині, що російське слово може знайти відгук перш за все там, в Росії.

(Учениця читає вірш "Родина").

Ось вона, сила протистояння рідної землі; ось він, генетичний зв’язок із землею предків, що давав надію хоч би на те, , що син, якого вона благословила на повернення в Росію, " в свій край, в свій вік", не буде покидьком країни своєї.

Витоки характеру М. Цвєтаєвої в любові до батьківщини, до Росії, до російської історії, до російського слова. Вона пронесла ту любов через всі біди і нещастя, на які себе прирекла, і якими нагородила її доля. Вона вистраждала цю любов. І не поступилась нею, не поступилась своєю гордістю, своєю поетичною гідністю. Вона в якійсь мірі втілила в собі риси російського національного характеру, що відобразились в гордому Авакумі, літературному образі Ярославни, Наташі Ростовій, пам’ятаєте те місце у Толстого: "Где, как, когда всосала в себя из этого русского воздуха в шёлке и бархате графинечка, которая умела понять всё то,  что было во всяком русском человеке?". Хіба не те саме можна сказати і про М. Цвєтаєву, коли вона проривалась до істини, нудьгувала за рідною землею, розкривала своє поранене серце перед людьми.

 

Пригвождена к позорному столбу

Славянской совести старинной,

С змеёю в сердце и с клеймом на лбу

Я утверждаю, что невинна.

 

Хто це? Бояриня Морозова? Ні, це лірична героїня М. Цвєтаєвої, самовіддана в любові, готова випити чашу любові і страждань. Вірші Цвєтаєвої наповнені такої сили пережитку, такої пристрасті, які можна зустріти тільки в народних піснях. В них луною відгукується жіноча доля, доля, доля коханої і покинутої, доля повелительки і мучениці.

Учень. Еміграція до кінця заплутала і без того складні відносини поетеси із світом. Інших шляхів, ніж відійти в особистий світ, у Цвєтаєвої не було. В 30-ті роки вона все частіше звертає свій погляд до батьківщини. В її віршах появляються нові теми і мотиви. Уважно придивляючись до життя в Радянському Союзі, вона з сумом і надією питає: "Россия! Моя Россия! Зачем так ярко горишь!". Поетеса прославляє подвиг челюскінців, гордившись, що вони росіяни, проклинає фашистів, що окупували Чехію і пише пронизливі, сповнені болю вірші.

Вірш "Тоска по родине"

Вчитель. У кожного народу є свої символи. В українців – верба і калина, в росіян – береза і горобина, по-російськи – "рябина". Ось Цвєтаєва і згадує так часто у віршах "рябину" – символ рідної землі – Росії. "Но если по дороге куст встаёт, особенно - рябина" – це вже було вище людських можливостей. Важким, болісним шляхом розчарувань, вагань і переживань приходить поетеса до думки про поверення в Росію. Звичайно, не можна сказати, що вона до кінця розуміє, сприймає правду і правоту революції, та ідея залежності поета від народу захоплює Цвєтаєву повністю. Вона вирішує повернутись на батьківщину. Довго про це мріяла, надіялась, що повернеться бажаним і жданим гостем. Та вийшло все по-іншому: після приїзду їй довелося пережиту страшну трагедію: рідних засмоктала сталінська тоталітарна машина – чоловіка розстріляли, дочка репресована.

Спочатку Цвєтаєва поселилася в Москві, займалася перекладами, готувала до видання збірку віршів. Нелегко було звикати до нових умов життя.

Почалась незабаром Велика Вітчизняна війна. Цвєтаєва в евакуації попадає із сином в невелике містечко в Татарії Єлабуг. Втративши близьких, знаходячись в стані великої депресії, змучена, без життєвої сили і енергії поетеса приймає рішення піти з життя.

31 серпня 1941 р. М. Цвєтаєва покінчила собою. Самотність, душевні муки привели її до трагедії. Як і багато інших письменників вона стала жертвою сталінського тоталітарного режиму.

Поетеса добре усвідомлювала трагізм свого становища: в еміграції її знали, тому не друкували; в Росії її не знали, і тому не читали. Вся надія була на майбутнє: "И, главное, я ведь знаю, как меня будут любить (читать-то) через сто лет".

Передбачення поетеси збулося. Без її творчості "на десятьох поетів" (Пастернак) російська поезія неуявима.

Ось далеко не все про життя і творчість М. Цвєтаєвої. Більш детально про поетесу ми дізнаємось на позакласних заняттях.

- А зараз давайте уявно перемістимось із літературно-музичного салону " Психея" в творчу лабораторію.

Ви сидите за столиками по групах за інтересами: художники, композитори, режисери і актори, музиканти і співаки, літературознавці і поети. Кожна група мала випереджуюче завдання: познайомитись із якимось фактом біографії чи однією із поезій М. Цвєтаєвої і своє розуміння, враження, стан душі передати мовою різних видів мистецтва. Надаємо слово групі художників.

Учениця 1. Ми познайомились з поезією М. Цвєтаєвої "Знаю, умру на заре". Послухайте її (учениця читає поезію).

Учениця 2. Образ ліричної героїні цієї поезії ми сприйняли так:

"Знаю, умру на зоре" – пронизливі, зворушливі слова, які найкраще,  нам здається, вписуються в жовтий фон, що відображує самотність, тривогу і журбу героїні. В кутку малюнка – дві зорі, жовта – ранішня, голуба – вечірня. На землю від зірок падає світло і освітлює серце-факел. По ньому байдуже топчуться брудні ноги, та серце продовжує мерехтіти. На всі сторони від нього розходяться ноти для людей, які можуть зрозуміти стан героїні,

допомогти. В чорне небо летить лебедина душа. Вона голуба, як мрія. З усіх сторін її оточили чорні блискавки, непорозуміння, обману. Та лебідь намагається пробитися крізь цю перешкоду і крикнути в сірий натовп: "Я и в предсмертной икоте останусь поэтом".

Група 2. "Композитори". – нам було завдання створити музичний портрет М. Цвєтаєвої, звичайно, словами.

Звучить ніжна мелодія осені, вчувається шелест листя. До нього приєднуються звуки ударів церковного дзвону і маленьких передзвонів з інших куполів.

 

"Падали листья, я родилась.

Спорили сотни колоколов"

І раптом із всієї урочистості виділяється один жіночий голос. Він спокійний, мелодія, яку він веде, широка, вражаюча. Це дитинство та юність поетеси. Несподівано цю мелодію розривають сильні акорди фортепіано і удари  в барабан. Пауза – і вступає сильних хор чоловічих голосів, що символізують революцію і громадянську війну. Затихають дзвони, брязкальця, жалібно звучить сопілка. Хочеться плакати від любові до цієї убогої, та такої прекрасної землі. Знову звучить жіночий голос. Це голос долі. Він кличе, попереджує. І поетеса відповідає голосом одинокої скрипки. Ця партія звучить то мелодією прощання, то нотою відчаю. Чоловічий хор намагається перервати одинокий голос скрипки. І знову мелодія дитинства – брязкальця, передзвін, піаніно. Та вона, як останній промінь сонця, що промайнув по житті поетеси, звучить недовго. Удар дзвону – і все затихає. Кінець долі поетеси. Лише деякий час чути затихаюче його гудіння. А коли він зовсім замовкає, звучить величальна мелодія – хор співає славу великій російській поетесі - М. Цвєтаєвій.

Група 3. "Режисери і актори".

Завдання: вивчити і дослідити факт із життя поетеси, скласти сценарій, провести зйомки цього епізоду.

Учениця. В грудні 1920 року, в Москві, в переповненому залі Політехнічного музею проходив вечір поетес. Одна за одною появлялись представниці, читаючи свої поезії. Публіка помітно нудьгувала. Як раптом... ніби із темноти холодної ночі, з’явилась жінка в чорному платті, в стоптаних валянках, з військовою сумкою через плече. Коротко підстрижене волосся надавало обличчю незалежності. А вся вона дихала внутрішнім протестом. Це була Цвєтаєва, поетеса, яку вже стала забувати літературна Москва. Багато хто знав, що революція не надихала її, бачили, що вона сторониться молодих поетів, і її поява тут сприймалась як виклик. Політичний музей обурювався, не погоджувався, мовчки співчував і поклонявся силі духу і таланту.

Режисер: - Знімаємо сцену. 1920 рік. Москва. Переповнений зал політехнічного музею. Проходить вечір поетес. Публіка нудьгує. Раптом входить Цвєтаєва і всіх приголомшує своєю поезією. Всі по місцях! Увага! Почали! (Дубль 1, сцена 1).

(Починають зйомки не на належному рівні).  Режисер: Стоп! Стоп! Стоп! Все спочатку! Як ви граєте! Публіка нудьгує, а ви уважно слухаєте! Оператор, в камері повинен бути весь зал! Звукооператор, музику забули. (До учениці: Це ж Цвєтаєва! Читай вражаюче!)

• Дубль 2, сцена 1.

• Почали.

(Учениця, що грає роль Цвєтаєвої, в чорному платті, валянках, із сумкою через плече, під звуки музики виразно читає вірш М. Цвєтаєвої "Пригвождена к позорному столбу". Всю сцену оператор знімає "камерою").

 Група 4. "Музиканти і співаки".

- Вірші М. Цвєтаєвої душевні, мелодійні, до них постійно звертаються композитори і тоді вони перетворюються на дивовижної мелодії романси. Багато пісень на слова поетеси виконує А. Пугачова. Ми виконаємо пісню на слова Цвєтаєвої із кінофільму "Іронія долі..." Мне нравится, что вы больны не мной" .

(Учні "під гітару" виконують пісню).

Група 5. "Поети". Під впливом поетичних образів М. Цвєтаєвої у нас виник вірш... (Учні читають вірш, який вони напишуть під враженнями поезії М. Цвєтаєвої).

Вчитель. – Любі друзі! У нас на уроці сьогодні присутня член редколегії нашої шкільної літературної газети... Вона хоче поставити вам кілька запитань:

• Хто з відомих вам поетів зарубіжжя став вашим улюбленим поетом і чому?

• Якби вам трапилась можливість зустрітися із кимось з цих поетів, які квіти, чому і за що ви подарували б?

(Наприклад: Є. Єсєнін – волошки, бо він як сам себе називав "деревенский поэт", а волошки пов’язані з житом, а жито – з селом.

Р. Рільке – троянда, бо троянда – символ бистроплинності, непостійності людського буття, часткою якого є і поет.

 

"Не зводьте пам’ятників. Хай для слави

Троянда тут щороку зацвіта"

                                     "Я пам’ятник створив"

Ф. Лорка – біле латаття, бо у вірші "Гітара", що вона плаче з гітарою, а гітара – ридання серця.

Ю. Тувім – маки, бо він писав гнівні політичні вірші і ніжно схилявся перед красою польової квітки.

А. Ахматова – тюльпани – символ гордості і стійкості, чого не бракує поетесі.

М. Цвєтаєвій – незабудки, хоч і не була прийнята сучасниками, та нащадки пам’ятають про неї і пам’ятатимуть вічно).

Вчитель. А я подарувала б Цвєтаєвій оці вербові гілочки-котики. Вони мені нагадують долю поетеси: рано навесні розпускаються, рано облітають та їхньому місці виростають листочки і життя продовжується. Так і в поетеси – рано розквітла талантом, рано пішла із життя, та її поезія довго житиме в наших серцях. Можливо, після сьогоднішнього уроку ця збірочка віршів М. Цвєтаєвої стане комусь із вас супутником життя. В пам’ять про велику поетесу я запалю свічку.

(Загоряються свічки перед портретом М. Цвєтаєвої та на столах, за якими сидять учні).

 

Підсумок: визначте теми та мотиви лірики М. Цвєтаєвої.

Домашнє завдання: написати міні-твір "Квіти для улюбленого поета".